Свято-Покровський храм села Лозуватка

Першим храмом села Лозуватка була Покровська церква, традиційна для старовинних козацьких поселень XVIII століття. Споруджувалась вона за ініціативою осадника Павла Проценка і старости Матвія Півторацького, які на початку 1787 року, за бажанням усього товариства села, почали клопотатися про будівництво у слободі Лозуватка церкви на честь Покрова Божої Матері.

Для цього було куплено у державному селі Пушкарівка готову дерев’яну церкву святителя Миколая Чудотворця з належним їй усім церковним начинням, а через Межову експедицію відмежовано від дач при річці Інгулець, біля балки Завертаної, 120 десятин землі для причту майбутньої церкви[1]. При ретельному розгляді усіх необхідних паперів та довідок, Преосвященний Амвросій (Серебреников), архієпископ Катеринославський та Херсонісо-Таврійський резолюцією від 2 вересня 1788 року дозволив у державній слободі Лозуватка влаштувати дерев’яну церкву в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці[2].

Вже через місяць ­­– 1 жовтня, на свято Покрови Божої Матері, «Екатеринославскаго духовнаго Правления присутствующий священник Кондрат Северский соборне, по надлежащему церковному чиноположению, в слободе Лозоватка освятил место под церковь и положил закладку на сооружение оной». А згодом, у 1793 році дерев’яний Свято-Покровський храм Лозуватки за резолюцією Преосвященного Іова, єпископа Феодосійського та Маріупольського, вікарія Катеринославської єпархії, оскільки архієпископ Амвросій помер, був освячений катеринославським протопопом Іваном Станіславським[3].

До парафії Свято-Покровського храму відносилося не лише село Лозуватка, але й поміщицькі слободи майора Чичерова та капітана Увалова. Загальна кількість прихожан на момент відкриття храму (1793 рік) становила 454 людини (108 дворів). Першим священиком храму Покрова Божої Матері був диякон з державного поселення Комісаровки Гавриїл Пугачовський, запрошений за загальною згодою селян ще під час будівництва церкви[4].

Наступне ХІХ століття разом зі змінами в житті Російської імперії, інтенсивним заселенням та освоєнням колишніх земель вольностей Війська Запорізького, принесло зміни й у життя Покровського храму та його прихожан. Очевидно через незадовільний стан дерев’яної будівлі церкви, а також неспроможність її вмістити у себе дедалі більше зростаючу кількість прихожан, 1820 року з благословення Преосвященного Іова (Потьомкіна), архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського (племінника князя Г. Потьомкіна), стараннями місцевої громади було зведено кам’яну споруду Свято-Покровського храму[5].

У ХІХ столітті в адміністративному відношенні храм належав до 3-го благочинницького округу Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Станом на 1880 рік, церковний клір складався з двох священиків – настоятеля та помічника настоятеля (двоштатний причт)[6]. Відомим на сьогодні є настоятель храму другої половини ХІХ століття священик Митрофан Хмельницький. Він, на основі проведених виборів духовенства Катеринославської єпархії (листопад 1874 року), на наступні три роки був обраний та затверджений по третьому округу Верхньодніпровського повіту окружним слідчим[7]. Другим священиком – помічником настоятеля – у той же час був священик Андрій Воскобійников. Настоятель, разом із помічником, 31 січня 1875 року був затверджений викладачем у місцевій народній школі: Андрій Воскобійников був законовчителем, а Митрофан Хмельницький – законовчителем та викладачем церковного співу[8]. Після отця Андрія до 1883 року на місці помічника настоятеля знаходився священик Дмитрій Іванов, якого 24 лютого того ж року за власним бажанням перевели у Миколаївську церкву села Миколаївки (Купієваха) Верхньодніпровського повіту[9]. На його ж місце 12 березня за власним бажанням був переведений священик Вознесенської церкви села Миронівка Верхньодніпровського повіту Михаїл Василенко[10]. Крім священнослужителів до причту храму належав і псаломщик. Відоме ім’я одного з них – Олексія Домаревського, який був визначений на місце псаломщика 1 листопада 1883 року[11].

Прихожани храму завжди приймали активну участь у житті своєї парафії. Як вже зазначалося, селянами на користь церкви було надано 120 десятин землі. Але цим не вичерпувалася їхня турбота про свій храм. Так, 7 червня 1875 року єпархіальним начальством було дозволено відкрити приходське Попечительство при Покровській церкві. Воно складалося з голови та 7 виборних членів, які затверджувалися на три роки. Першим головою став селянин Йосиф Сергієнко[12]. Крім попечительства при храмі працював ще й староста, який також обирався на три роки. Так, 26 червня 1875 року на посаді церковного старости при Покровській Лозуватській церкві був затверджений державний селянин Максим Суганяка на друге трьохліття[13].

Труди на користь церкви не залишалися непоміченими церковним священноначаллям. Наприклад, 1883 року прихожанам храму, селянам Семену Нежигаю та Костянтину Терещенку було оголошено архіпастирське благословення та подяка Його Преосвященства, Преосвященного Феодосія (Макаревського), єпископа Катеринославського та Таганрозького за ретельність до храму Божого[14].

У такому стані прихожани Покровського храму вступили у бурхливе ХХ століття. На рубежі століть Криворіжжя стрімко розвивалося, що було пов’язано із видобутком залізної руди в даному регіоні. Це сприяло економічному піднесенню краю та несло за собою зростання кількості населення. Такі зміни у господарському житті наклали свій відбиток і на життя парафії Свято-Покровської церкви. Так, зросла кількість прихожан – за станом на 1908 рік їх нараховувалося 7 932 особи – 4 023 чоловіки та 3 909 жінок. До парафії Покровського храму крім мешканців Лозуватки відносилися й жителі навколишніх сіл – Мар’янівка (в 7 верстах від приходу), Реєвої та Олександрівка (по 6 верст від приходу)[15].

Для того, аби охопити всю паству належною увагою та турботою, священноначаллям Катеринославської єпархії, яку в той час очолював Преосвященний Симеон (Покровський), єпископ Катеринославський і Таганрозький, було збільшено штат церковного причту лозуватської церкви. Тепер він складався із трьох священиків та трьох псаломщиків. Настоятелем храму на рубежі століть був священик Олександр Хрисанович Данилов (42 роки). Він закінчив Катеринославську Духовну Семінарію, возведений у сан священика був 1889 року, до Лозуватки направлений у 1897 році, і тоді ж нагороджений набедреником. Станом на 1908 рік був членом повітової Училищної ради, завідуючим школами, якими опікувалася його парафія, та законовчителем. Був одружений, мав одного сина та трьох дочок. Другим священиком у той самий час був ієрей Іоанн Іоаннович Домовський (30 років). Також закінчив духовну семінарію у Катеринославі, священний сан отримав 1905 року і тоді ж призначений до Лозуватки. Був одружений, але дітей не мав. Третім священиком був ієрей Михаїл Олексійович Аркатовський (43 роки). Закінчив курс Симбірської Духовної Семінарії, у сан священика возведений 1888 року, а у Лозуватці перебував з 1902 року. Був нагороджений набедреником у 1898 році, а станом на 1908 рік викладав Закон Божий у місцевій школі. Був одружений і мав чотирьох синів та двох доньок[16].

Серед решти церковного причту, на 1908 рік було вільним місце першого псаломщика. Другим псаломщиком у храмі служив Роман Павлович Левин (33 роки). Закінчив Катеринославське Духовне Училище. Псаломщиком став у 1892 році, а у Лозуватській церкві перебував з 1900 року. Був одружений і мав трьох синів і дві доньки. Третім псаломщиком служив Йосиф Васильович Ткаченко (37 років). Здав іспити на псаломщика, яким став у 1905 році, а призначений у Лозуватку 1907 року. Був одружений, мав трьох синів і двох доньок[17].

На початку ХХ століття при Покровському храмі продовжувало діяти приходське попечительство. Зокрема, члени приходу продовжували забезпечувати усім необхідним причт своєї церкви, адже держава виділяла гроші лише на утримання одного священика та двох псаломщиків у розмірі 166 рублів 98 копійок. Тому на потреби священнослужителів було відведено все ті ж 120 десятин землі. Крім того, церквою для них утримувалися житлові будинки. Ясна річ, що за наявних умов існування парафія Покровської церкви займалася певною господарчою діяльністю (хоча й не мала власної просфорні), яка приносила храму 100 рублів[18].

Примітно, що на обліку у Катеринославській Духовній Консисторії та, очевидно, на забезпеченні прихожан знаходилися члени сімей померлих церковнослужителів лозуватської церкви. Зокрема, вдова псаломщика Ксенія Андріївна Гукович із сином Федором, вдова псаломщика Олександра Іванівна Ілієвська (33 роки) з 9-річною донькою, вдова псаломщика Синкліта Євтихіївна Стукановська (32 роки), вдова псаломщика Анна Іаокимівна Сперанська (42 роки) з дітьми Варварою, Олександром та Павлом, діти померлого псаломщика Ситнікова Василь (16 років) та Євдокія (14 років)[19].

На рубежі ХІХ і ХХ століть, з огляду на промисловий розвиток регіону, а також на суспільно-політичні та соціально-економічні зміни, які відбувалися по всій імперії, зростала нагальна потреба у грамотних та освічених людях, майбутніх кваліфікованих працівниках у різних галузях господарства. Цілком зрозуміло, що завдання просвіти у даних умовах крім держави брала на себе й православна церква. Так при Покровському храмі у селі Лозуватка станом на 1901 рік діяло дві школи грамотності. Школа грамотності № 2 була заснована у 1893 році. Навчальна будівля належала самій школі, крім того парафія забезпечувала вчителя квартирою (помешканням). У 1901 році в ній навчалося 116 хлопчиків та 16 дівчаток. Викладачем Закону Божого був настоятель Покровського храму священик Олександр Данилов. Крім нього заняття у школі проводили ще два вчителя – Федір Павловський (завершив навчання у духовному училищі) та Петро Линевський (завершив двокласне міністерське училище). Обидва викладача мали оклад у 150 рублів (отець Олександр на посаді законовчителя окладу не мав, оскільки знаходився на грошовому утриманні в якості настоятеля храму). Школа грамотності № 1 була заснована у 1900 році. Навчальна будівля належала церкві, точніше кажучи, заняття проводилися у церковній сторожці. Квартири для вчителя не було, оскільки в школі викладав клірик Покровського храму – псаломщик Роман Левин. З цієї ж причини він й не мав річного окладу. Загалом у цій школі на 1901 рік навчалося лише 15 хлопчиків, тому Роман Левин був і вчителем Закону Божого, і навчав дітей граматиці[20]. Часом, деякі школи при Покровській церкві періодично закривалися, зокрема у 1901 році через збіднення населення від трьохлітнього неврожаю[21], але в подальшому кількість початкових навчальних закладів при лозуватській церкві зростала. У 1908 році їх вже нараховувалося чотири: одна церковно-приходська школа і три школи грамотності, якими завідував настоятель священик Олександр Данилов[22].

Під 1915 роком священиками лозуватських церков (яких у першій третині ХХ столітті нараховувалося вже три!) згадуються Полікарп Пепсекул, Прокопій Смик і Володимир Постриганєв. Один із цих священнослужителів очевидно був настоятелем Свято-Покровського храму в даний час[23].

Крім загальних богослужінь, у церкві служили панахиди за загиблими героями Кримської (1854 – 1856), російсько-турецької (1877 – 1878), російсько-японської (1904 – 1905) та Першої світової воєн (1914 – 1918)[24].

Подальша доля Покровського храму нажаль невідома через недостатню джерельну базу. Занепадати він почав разом із іншими церквами з часів приходу до влади більшовиків. Як і всі інші храми Криворіжжя, він став об’єктом пограбування церковного майна навесні 1922 року[25]. У цей нелегкий час відбувався постійний тиск на священнослужителів, проводилася масова антирелігійна пропаганда з метою дискредитації служителів церкви, на хвилі якої священик лозуватського храму Мойсеєв Яків Петрович у січні 1925 року був звинувачений місцевою владою у аморальній поведінці[26], а інший – священик Синицький – у квітні 1930 року був звинувачений у антиколгоспній агітації, через що четверо колгоспників вимагало його виселення[27]. 3 грудня 1927 року церква була пограбована невідомими особами[28]. Остаточно ліквідований Покровський храм був у 1930-х роках. На місці старовинної церковної споруди, присвяченій Божій Матері, було влаштовано стадіон, який існує й до сьогодні, а один з найбільш старовинних храмів Криворіжжя, на превеликий жаль, залишається невідновленим[29].

 

Божко Олексій, член Православного Молодіжного Братства імені святителя Петра Могили, митрополита Київського і Галицького

 
Опубліковано: Божко О. Свято-Покровський храм села Лозуватка // Дні науки історичного факультету: Матеріали VI Міжнародної наукової конференції молодих учених. – Вип. VI: у 8-ми част. / Редкол.: чл.-кор. НАНУ, проф. В. Ф. Колесник (голова), доц. О. Ю. Комаренко (заст. голови), І. В. Семеніст (відп. редактор) та ін. – Ч 1. – К., 2013. – С. 4 – 5.


[1] Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. – Екатеринослав: Типография Я. М. Чаусского, 1880. – С. 357.

[2] Там само. – С. 359.

[3] Там само. – С. 360.

[4] Там само. – С. 357-358.

[5] Справочная книга Екатеринославской епархии. Издание Екатеринославской Духовной Консистории. – Екатеринослав: Типография Братства Свят. Владимира, 1908. – С. 460.

[6] Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания… – С. 356.

[7] Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1875. – № 4. – С. 82.

[8] Там само. – 1875. – № 4. – С. 89.

[9] Там само. – 1883. – № 6. – С. 88.

[10] Там само. – 1883. – № 7. – С. 109.

[11] Там само. – 1883. – № 23. – С. 395.

[12] Там само. – 1875. – № 16. – С. 334.

[13] Там само. – 1875. – № 14. – С. 279.

[14] Там само. – 1883. – № 9. – С. 146.

[15] Справочная книга Екатеринославской епархии… – С. 460.

[16] Там само. – С. 461.

[17] Там само. – С. 463.

[18] Там само. – С. 460-461.

[19] Там само. – С. 463.

[20] Отчет Епархиального Училищного Совета о состоянии школ церковно-приходских и грамоты в Екатеринославской епархии за 1901 гражданский год. – Екатеринослав: Типография Братства Св. Владимира, 1902. – С. 43.

[21] Там само. – С. 13.

[22] Справочная книга Екатеринославской епархии… – С. 460.

[23] Мельник О.О., Балабанов С.В. Історична енциклопедія Криворіжжя. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. – Т. І. – С.267.

[24] Енциклопедія Криворіжжя: 230-річчю з дня заснування Кривого Рогу присвячується. – У 2-х томах / Упорядник В.П. Бухтіяров. – Кривий Ріг: «ЯВВА», 2005. – Том другий. – С. 311.

[25] Криворіжжя: більшовизм проти Православ’я (1920 – 1930): Збірник документів і матеріалів. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2005. – С. 105.

[26] Там само. – С. 111.

[27] Там само. – С. 117-118.

[28] Там само. – С. 113.

[29] Енциклопедія Криворіжжя… – С. 311.

Вы здесь: Главная Духовно-просветительский центр Исторические материалы