Життєвий шлях настоятеля Покровської церкви на Карнаватці протоієрея Діодора Якубовича: від ясел до Голгофи

 

1888 - 2013

До 125-ліття Покровської церкви на Карнаватці

Відновлення сплюндрованих святинь і повернення обличчям до свого минулого неодмінно має торкнутися усіх сфер суспільного життя сучасної України, в тому числі й відновлення в історичній пам’яті народу імен визначних діячів рідного краю, а найбільше – представників духовенства. Довгий час йому чіпляли ярлик класового ворога, який обкрадає і дурманить людей (і подекуди ця тенденція зберігається й сьогодні). Насправді ж священнослужителі були не «темними попами», а навпаки – освіченими людьми, які світло науки несли у свою паству, вони не насаджували, а навпаки боролися з марновірством, ніколи не залишалися осторонь громадського життя, часто виступали ініціаторами більшості благодійних справ. Проте, здається, цікаво було б познайомитися не з колективним образом дореволюційного священика, а конкретними людьми, тим більше, коли вони дійсно цього варті. Величезну роботу у даному напрямку здійснюють автори наукового журналу «Краєзнавство», які у своїх доробках звертають увагу на біографічний аспект регіональної історії, змальовують долі визначних людей на тлі епохи, не минаючи церковно-історичного дискурсу. Важко також переоцінити труд авторського колективу багатотомного науково-документального видання «Реабілітовані історією», яке містить численні нариси про репресованих діячів на ниві освіти, науки і духовності. Ясна річ, опубліковані матеріали далеко не вичерпують окресленої проблематики, тому праця над повергненням до пам’яті нащадків забутих імен визначних земляків завжди залишається актуальною. 

У даній статті мова йтиме про митрофорного протоієрея Діодора Якубовича, який понад 20 років служив на Криворіжжі і впродовж свого життя залишив помітний слід у церковно-громадському житті Півдня України. На жаль, окремих комплексних досліджень про дореволюційних священиків нашого краю майже не існує, відомостей про них збереглося дуже обмаль, тому реконструйовувати їхню біографію доводиться оперуючи вкрай фрагментарними даними. Серед небагатьох дослідників можна назвати архімандрита Євфросіна (Білаша), який на основі архівних документів СБУ здійснив низку публікацій про репресованих священиків, та криворізького краєзнавця О.О. Мельника, в доробку якого зібрано розрізнені відомості з дореволюційної та радянської періодики, що проливають певне світло на окремі періоди життя криворізького священнослужителя.

Діодор Якубович народився 8 травня 1868 року в селі Татарівка (сучасний  Кіровський район Миколаївської області) у родині пономаря місцевої церкви Євграфа Якубовича[1].Про його дитячі та юнацькі роки нам нічого не відомо. Наврядчи батьки майбутнього священика була заможними, але, тим не менш, вони доклали усіх зусиль, аби вивести свого сина у люди. Скоріш за все, початкову освіту Діодор здобув у найближчій церковно-приходській школі, по закінченні якої вирішив присвятити своє життя пастирському служінню та здобути духовну освіту.

Восени 1880 року у 12-річному віці Діодор Якубович розпочав навчання у Єлизаветградському духовному училищі, по закінченні якого у 1884 році вступив до Одеської духовної семінарії[2]. Перший клас семінарії він закінчив з оцінками 4 і 5 по предметах. За це, а також за «благонравну» поведінку, від Правління семінарії Діодор отримав нагороду 3 ступеню цієї духовної школи – схвалення на загальних зборах учнів (нагородами 1 і 2 ступенів були книги)[3].З огляду на наведені успіхи можемо зробити висновок, що Діодор мав певні здібності та хист до навчання, а також такі якості як посидючість, слухняність та стійкий пізнавальний інтерес.Щодо його подальшої успішності у семінарії можна зазначити, що у 2 і 3 класі він навчався за І розрядом[4], а в 5 класі – за ІІ розрядом[5](розряд визначався зарезультатами попереднього навчального року).

Повний курс Одеської духовної семінарії Діодор Якубович завершив 1890 року. Прикметно, що в цей же час в Одесі навчалися ще двоє майбутніх криворізьких пастирів, настоятелів сусіднього до Покровської церкви храму Різдва Пресвятої Богородиці – Володимир Бабура[6] і Михаїл Пухальський[7]. Між ними та Якубовичем була різниця у 2 класи. Цікаво, чи здогадувалися вони, що Божий промисел пов’яже їхню долю з Кривим Рогом? І хоча це залишиться для нас невідомим, одне ми можемо стверджувати упевнено: дружба, яка ще з юності пов’язує гарячі серця, у дорослому житті виявляє себе ще більш стійкою.

Отже, у віці 22 років Діодор Євграфович Якубович завершив навчання в Одеській духовній семінарії. Одразу ж у цьому році (1890) він був рукопокладений у сан священика, попередньо одружившись. Його дружину звали Олімпіада Яківна (можливо, донька священика). Місце першого служіння отця Діодора наразі невідоме. Наступною достеменно відомою датою в його біографії є 1895 рік, коли він був нагороджений набедреником[8].

На Криворіжжі священик Діодор Якубович опинився у другій половині 1890-х років, коли його було призначено служити у Різдво-Богородичному храмі давнього козацького села Шестерня. Тут отець звернув особливу увагу на освіту підростаючого покоління, за що в 1897 році був відмічений як один з кращих церковних викладачів у Херсонському повіті[9]. Того ж року на початку травня його за власним проханням перевели у Покровську церкву на Карнаватці[10], де він очолив православну громаду, яка на межі ХІХ–ХХ століть була однією з найбільших у Кривому Розі. 1901 року вона налічувала 2733 прихожанина[11], а 1903 року – 3118 чоловік[12], кожен з яких потребував належної уваги і турботи. Особливої опіки вимагала й школа грамоти, що діяла при Покровській церкві, в якій, за визначеними правилами, настоятель був завідуючим та законовчителем (викладачем Закону Божого)[13]. Стараннями батюшки навчально-виховний процес у ній був піднесений на достатньо високий рівень, і 1902 року вона була визнана однією з кращих в Херсонському повіті[14].

Таким чином, отець Діодор мав величезне поле для пастирської та громадської діяльності, особливо з огляду на постійне зростання кількості мешканців Криворіжжя. Напевно, вистачало турбот і з боротьбою проти утопічних марксистських ідей, які цілком ймовірно розповсюджувалися серед робітників. Лише рідкісними тихими вечорами в затишному будиночку поблизу церкви за чашкою чаю можна було обмінятися думками зі своїми колишніми товаришами по семінарії, а тепер співбратами по служінню та сусідами: отець Володимир Бабура був настоятелем Різдво-Богородичного храму у 1897 – 1907 роках, а його наступник отець Михаїл Пухальський у 1907 – 1918 роках[15].

На початку ХХ століття до пастирських турбот священика Діодора Якубовича додалося ще й виконання певних адміністративних функцій по духовному відомству в нашому краї. Протягом кількох років він був слідчим Широківського благочинницького округу Херсонського повіту Херсонської губернії[16]. Обрання на таку посаду свідчить про високий авторитет настоятеля Покровської церкви серед місцевого духовенства, а також про довіру з боку єпархіального начальства, яке затвердило його кандидатуру.

Отець Діодор також підтримував близькі і довірливі стосунки з благочинним Широківського округу настоятелем Миколаївського собору Кривого Рогу священиком Автономом Лебедєвим, з яким був знайомий з першого дня свого перебування у нашому місті. У співавторстві разом з ним він уклав довідник з історико-статистичними даними про храми Херсонської єпархії, який побачив світ 1906 року в губернському місті[17]. Напевно, за рекомендацією отця Автонома у 1912 році директор Криворізького комерційного училища В’ячеслав Григорович Морачевський запросив отця Діодора викладати Закон Божий. Обидва священики пропрацювали в навчальному закладі протягом кількох років[18].

Звичний хід церковного життя, так само як і нормальний розвиток Криворіжжя, обірвала кривава революція, що розпочалася 1917 року. Тоді ж отець Діодор Якубович залишає Кривий Ріг та переїжджає в Одесу[19]. В часи гетьманування Павла Скоропадського його обирають делегатом на Всеукраїнський церковний собор, який розпочав свою роботу в Києві 20 червня 1918 року[20]. На ньому вирішувалася доля вітчизняного Православ’я в нових умовах та було проголошено автономію Української Церкви на чолі з визначним богословом та ієрархом митрополитом Антонієм (Храповицьким).

Після свого переїзду в Одесу, отець Діодор, за словами одного зі свідків, який проходив по справі, отець Діодор після свого переїзду почав служити у церкві Одеського Єпархіального дому, а після її закриття – у Міщанській церкві. Разом зі священнослужителями Геннадієм Ребезою, Григорієм Генкелєм та Володимиром Здітовецьким він створив міцну і доволі активну православну громаду при цьому храмі, що не могло не дратувати молоду радянську владу. Коли православне життя у місті набрало певних обертів, духовенство Одеси, через відсутність у місті архієрея, висунуло кандидатуру священика Діодора Якубовича на пост фактичного керівника єпархією, як людину обережну та менш активно виступаючу[21]. Слід зазначити, що за благословенням Святішого патріарха Тихона, справами Одесько-Херсонської єпархії опікувався єпископ Онуфрій (Гагалюк), який у той час перебував на адміністративному засланні у Харкові і спрямовував роботу духовенства через письмові послання[22]. Ситуація, коли фактичне керівництво єпархією здійснював протоієрей Діодор Якубович, продовжувалася до 1928 року, коли в Одесу прибув архієпископ Анатолій (Грисюк)[23].

У вказаний період батюшка двічізаарештовувався органами ДПУ (державне політичне управління). Перший раз у 1921 році по звинуваченню у розкраданні церковного майна, другий – 1926 року по звинуваченню у контрреволюційній діяльності. Усі свідки, як один, відзначають вірність отця Діодора канонічному православ’ю. На відміну від угодних радянській владі обновленців він був «попом тихонівської орієнтації», тобто зберігав вірність патріарху Тихону (Бєлавіну). Усі також відзначають його високий авторитет серед духовенства, що й виявилосяу дорученні йому управління єпархією. Стосовно самого отця Діодора можна додати ще один невеличкий штрих: він дуже шанобливо ставився до свого сучасника протоієрея Іони Атаманського (нині – святий праведний Іона Одеський)[24].

Як відомо, у більшості випадків саме в 1930-ті роки було закрито та зруйновано багато православних храмів. Це також торкнулося й долі отця Діодора: він став священиком без приходу. У такій ситуації батюшка відвідував своїх прихожан на дому, звершував усі необхідні треби, наставляв віруючих у благочесному житті, ділився з ними своїми враженнями від того, що відбувається. Згодом, це буде поставлено йому у провину. У постанові про обрання запобіжного заходу від 25 грудня 1937 року протоієрей Діодор Якубович звинувачується в «систематичному проведенні контрреволюційної агітації»[25].

27 грудня 1937 року протоієрей Діодор Якубович був заарештований. Серед рідних на той час у нього були його дружина Олімпіада Яківна, донька Надія, яка працювала лікарем у Туберкульозному інституті, та син, білогвардійський офіцер, який емігрував у Францію. До речі, листування з ним розцінювалося як шпигунство. На момент арешту батюшкапроживав на вулиці Мечникова у будинку 68. Під час обшуку у нього були вилучені антимінс, хоругви, митра, предмети дияконського та священицького облачення, а також срібний наперсний хрест[26].

У результаті допиту арештованого та на підставі свідчень «доброзичливців» Судова Трійка при УНКВС по Одеській області у той самий день 27 грудня 1937 року протоколом № 109 винесла рішення про вищу міру покарання – розстріл обвинуваченого, яке не забарилися привести у виконання. Майже 70-річний протоієрей Діодор Якубович був розстріляний 30 грудня 1937 року[27]. Місце його поховання, наразі, невідоме.

Навіть побіжний огляд земного шляху отця Діодора, дозволяє побачити на ньому свідоме благочестиве життя, активну духовно-просвітницьку діяльність, мужнє сповідництво і захист православної віри, увінчанімученицькою кончиною. На момент розстрілу Діодор Якубович був митрофорним протоієреєм. Хронологія отримання таких високих церковних нагород нам невідома, але за ними стоїть багаторічна кропітка праця на благо рідного народу. І хоча цей настоятель Покровської церкви на Карнаватці був реабілітований державними органами 18 квітня 1989 року[28], його ім’я так і залишається невідомим для більшості навіть віруючих криворіжців, незважаючи на те, що він цілком достойний належного молитовного вшанування. Адже до великого чину Новомучеників та Сповідників Руських входять навіть ті, чиї імена знає лише Господь.



[1] Евфросин (Билаш), архимандрит. Одесский мартиролог: идеологический противник не имеет национальности, пола и возраста… Часть 6: [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://orthodoxy.org.ua/content/odesskii-martirolog-ideologicheskii-protivnik-ne-imeet-natsionalnosti-pola-i-vozrasta-chast-6-62543 (дата обращения - 01.03.2013).

[2] Херсонские епархиальные ведомости. – 1884. – № 18. – С. 553.

[3] Там же. – 1885. –№ 13. – С. 360.

[4] Там же. – 1885. –№ 18. – С. 539; 1886. –№ 18. – С. 466.

[5] Там же. – 1888. –№ 18. – С. 280.

[6] Там же. – 1888. –№ 18. – С. 278.

[7] Там же. – 1886. –№ 18. – С. 468.

[8] Евфросин (Билаш), архимандрит. Одесский мартиролог…

[9] Мельник О.О., Балабанов С.В. Історичний Хронограф Криворіжжя. – Кривий Ріг: Видавництво ФОП «Чернявський Д.О.», 2012. – С. 133.

[10] Там само. – С. 132.

[11] Миляновский Ф., свящ. Памятная книжка для духовенства Херсонской епархии. – Одесса: Типография Е. И. Фесенко, 1902. – С. 247.

[12] Мельник О.О., Балабанов С.В. Історичний Хронограф Криворіжжя… – С. 141.

[13] Правила о церковно-приходских школах // Полное собрание законов Российской Империи. Собрание третье. – Том IV. 1884. – СПб., 1887. – С. 373.

[14] Мельник О.О., Балабанов С.В. Історичний Хронограф Криворіжжя… – С. 139.

[15] Божко А. А. Храм Рождества Пресвятой Богородицы (1886 – 2012): Исторический очерк / Алексей Алексеевич Божко. – Кривой Рог, 2012. – С. 7 – 8, 17.

[16] Миляновский Ф., свящ. Памятная книжка для духовенства Херсонской епархии… – С. 243.

[17] Мельник О.О., Балабанов С.В. Історичний Хронограф Криворіжжя… – С. 110.

[18] Памятная книжка Херсонской губернии на 1912 год. – Херсон: Типография Херсонского Губернского Правления, 1912. – С. 58; Памятная книжка Херсонской губернии на 1913 год. – Херсон: Губернская Типография, 1913. – С. 128; Памятная книжка Херсонской губернии на 1914 год. – Херсон: Губернская Типография, 1914. – С. 128.

[19] Мельник О.О., Балабанов С.В. Історична енциклопедія Криворіжжя. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. – Т. І. – С. 518; Евфросин (Билаш), архимандрит. Одесский мартиролог…

[20] Мельник О.О., Балабанов С.В. Історичний Хронограф Криворіжжя… – С. 188.

[21] Евфросин (Билаш), архимандрит. Одесский мартиролог…

[22] Божко О. О. Кривий Ріг у архіпастирському служінні священномученика Онуфрія (Гагалюка) // Гуманітарний журнал. – 2010. – № 3–4. – С. 107–112.

[23] Евфросин (Билаш), архимандрит. Одесский мартиролог…

[24] Там же.

[25] Там же.

[26] Там же.

[27] Там же.

[28] Там же.

 

 

 

Вы здесь: Главная Духовно-просветительский центр Исторические материалы Життєвий шлях настоятеля Покровської церкви на Карнаватці протоієрея Діодора Якубовича: від ясел до Голгофи