«Благочестиваго корене пречестная отрасль…»: з життя настоятеля Різдво-Богородичного храму Кривого Рогу священика Володимира Бабури

Кривий Ріг – унікальне місце української землі, де зустрічаються і непередбачувано поєднуються різноманітні Господні дарування. Володіючи величезними запасами корисних копалин і будучи гігантом важкої промисловості, наше місто має багатий творчий потенціал, який плідно реалізовується в музичному, образотворчому, декоративно-прикладному, архітектурному мистецтві. І все це на фоні чудової природи, красу якої не може не помітити любляче серце. Кривий Ріг порівняно молоде місто, однак, його минуле має багато нерозгаданих таємниць, у які цікаво поринути з головою. Зокрема, ми майже нічого не знаємо про людей, які перетворили невеличкий козацький зимівник на чималий сучасний мегаполіс, про тих, хто впродовж поколінь наполегливо працював на благо рідного краю. З дореволюційних діячів напевно загальновідоме ім’я лише Олександра Миколайовича Поля, який 1881 року поклав початок видобутку залізної руди в нашому регіоні. Проте, чимало й інших визначних особистостей доклало зусиль для того, аби Криворіжжя розквітло, і не лише в індустріальному, але й духовному відношенні. Підвалини тієї «гуманітарної складової», якою тепер так пишається наше місто, заклали представники місцевого духовенства, яке плекало душу народу, виховувало його та направляло до світлого і високого в часи недовгого відпочинку від важких сільськогосподарських та промислових робіт. В даній статті мова йтиме про настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці священика Володимира Бабуру, який служив у Кривому Розі в часи його стрімкого розвитку на межі ХІХ – ХХ століть.

Як і в більшості випадків, нам, нажаль, не відомий рік народження священика Володимира Бабури. Однак, ми можемо бодай приблизно визначити його. Враховуючи те, що в духовне училище приймали дітей віком у межах 12 років і те, що Володимир вступив до навчання туди 1882 року, можемо зробити висновок, що він народився десь у 1870 році. Стосовно його соціального походження, можемо з упевненістю стверджувати, що Володимир народився у сім’ї священика. Більше того, його по батькові – Іванович[1], а також географічний регіон пастирського служіння, дають можливість конкретно визначити особу батька. Це священик Іоанн Бабура, настоятель Миколаївської церкви Кривого Рогу, благочинний Широківського округу Херсонського повіту Херсонської губернії. Підставою для такого висновку є те, що серед священнослужителів ХІХ століття у джерелах по Херсонській єпархії зустрічаємо лише одного Івана Бабуру, який до того ж був пов’язаний з Кривим Рогом. До речі, з припущеним вище роком народження Володимира цілком узгоджується дата закінчення Іваном Бабурою семінарії – 1869 рік та його вік на той час – 21 рік. Таким чином, можемо зробити висновок, що Володимир Бабура народився в сім’ї визначного криворізького пастиря[2].

Не викликає сумніву, що Володимир мав можливість поглинути у себе все найкраще з життєвого досвіду свого батька, а також діда дяка Якова Бабури. Спостерігаючи за їх служінням Богові і людям, Володя неодмінно зробив для себе висновок ким хоче бути у дорослому житті. Ази світської грамоти і церковної науки, читання і співу він, скоріш за все, опанував у церковно-приходській школі, в якій викладав його батько. У своїй попередній публікації ми звертали увагу на те, як ретельно ставився отець Іоанн до виховання і навчання підростаючого покоління[3]. Ясна річ, він доклав усіх зусиль для належної освіти свого сина. Цю любов до науки перейняв у батька і майбутній священик.

З вересня 1882 року Володимир продовжив навчання у Херсонському духовному училищі, яке закінчив у червні 1886 року. За результатами випускних іспитів він був удостоєний автоматичного переведення у 1 клас Одеської духовної семінарії, куди був зарахований по І розряду[4]. Дана обставина яскраво свідчить про високі пізнавальні здібності Володимира та успіхи у навчанні. Щоправда, його навчальні досягнення згодом дещо погіршилися: за результатами 2 класу він був переведений у 3 клас вже по ІІ розряду[5]. Однак, ми не знаємо що стало цьому причиною.

Прикметно, що в цей же час в Одесі у паралельному класі семінарії, а можливо навіть у тому ж самому, навчався також майбутній криворізький пастир Михаїл Пухальський[6], який у ХХ столітті стане безпосереднім наступником Володимира Бабури по служінню у Різдво-Богородичному молитовному будинку. Разом з тим, на 2 класи старше в семінарії навчався й інший майбутній священнослужитель Кривого Рогу настоятель сусідньої Покровської церкви на Карнаватці Діодор Якубович[7]. Можливо, це просто збіг обставин, але віруюча людина вбачає у цьому набагато більше – Промисел Божий. Тісні стосунки, які зав’язалися у цей час між учнями, неодмінно переросли у більше, ніж дружбу під час їхнього пастирського служіння у нашому місті.

Володимир Іванович Бабура завершив навчання в Одеській духовній семінарії у 1892 році. Напевно, що незабаром він одружився та був рукоположений у священики. Нажаль, місце його першого служіння для нас невідоме. Однак, незабаром, наприкінці 1897 року священик Володимир Бабура був призначений служити у Різдво-Богородичний молитовний будинок містечка Кривий Ріг[8]. Можливо, це переведення на місце нового служіння було пов’язане зі смертю батька (отець Іоанн Бабура помер 21 лютого 1897 року[9]) і необхідністю опікуватися овдовілою матір’ю та іншими членами сім’ї.

Перебуваючи на служінні у храмі Різдва Пресвятої Богородиці отець Володимир продовжив справу свого батька з налагодження початкової освіти для криворіжців. Зокрема того ж 1897 року при церкві була відкрита школа грамоти для дітей[10]. Однак, на цьому батюшка не зупинився. Ним було зроблено усе можливе, аби викладання у школі покращувалося з кожним роком і проходило на належному рівні. Завдяки такій турботі, школа при Різдво-Богородичному молитовному домі, в якій, за загальноімперськими правилами, настоятель був завідуючим та викладачем Закону Божого (законовчителем)[11], здобула статус церковно-приходської і як така згадується під 1901 роком[12]. Серед предметів, які в ній викладалися, були російська мова, чистописання, арифметика, Закон Божий, слов’янське читання та спів[13].

Вистачало отцю Володимиру і загальних турбот по своїй парафії, до якої на початку ХХ століття крім найближчих мешканців Кривого Рогу входили ще й жителі присілків сусідньої Катеринославської губернії Шмакове (за 5 верст від храму) та Дубова Балка (за 12 верст). Станом на 1901 рік прихожан нараховувалося 2 184 особи: 1102 чоловіки, 1078 жінок і 4 розкольники (старообрядці). Кожен з них потребував належної турботи, пастирського піклування, поради і допомоги. Стосовно матеріального забезпечення отця Володимира у Кривому Розі слід зазначити, що помешкання йому виділялося на церковному подвір’ї, а разом з псаломщиком він отримував жалування від громади у 300 рублів на рік[14].

Мабуть нелегко довелося отцю Володимиру в часи російської революції 1905 – 1907 років, коли необхідно було підтримувати порядок серед робітничого населення Кривого Рогу та протидіяти розповсюдженню згубних марксистських ідей серед суспільства. Напевно тоді одним з небагатьох задоволень батюшки було душевне спілкування зі своїм колишнім товаришем по семінарії, а тепер настоятелем сусідньої церкви на Карнаватці священиком Діодором Якубовичем[15].

1907 став останнім роком перебування отця Володимира у Кривому Розі. У вересні за власним бажанням він був переведений з Різдво-Богородичного молитовного будинку в церкву села Володимирівка Херсонського повіту[16]. З цього часу можемо спостерігати доволі часту зміну ним місць свого пастирського служіння. Так, під 1911 роком він згадується священиком у селі Маліївка Новоодеського благочинницького округу Херсонського повіту[17], а вже під 1912 роком бачимо священика Володимира Бабуру у Різдво-Богородичному соборі міста Миколаєва служащим на місці третього священика[18].

Перебуваючи на служінні у Миколаєві, отець Володимир досить активно займався церковними і громадськими справами, а також займав відповідальні адміністративні посади та виконував певні представницькі функції. Зокрема станом на 1914 рік він входив до благочинницької ради Благочиння церков І Миколаївського округу, разом з тим, був одночасно членом та діловодом («делопроизводителем») Миколаївського відділення Херсонської єпархіальної училищної ради[19]. Усе зазначене вказує на авторитет, яким користувався отець Володимир серед своїх співбратів на новому місці свого служіння, не зважаючи на не надто довгий термін перебування на ньому. Також можемо помітити, що отця Володимира, як колись і його батька, не в останню чергу турбувало питання функціонування навчальних закладів освіти та якості навчально-виховного процесу у них. Він також не залишав викладацької діяльності: був другим законовчителем у церковно-приходській школі Різдво-Богородичного собору Миколаєва[20].

Ведучи мову про громадські обов’язки отця Володимира, не можемо оминути того факту, що він був членом і представником від духовенства у Миколаївському 1-му Присутствії з податку на нерухоме майно[21]. Тобто бачимо, що здібності священика Володимира Бабури використовувалися не лише у вирішенні сугубо внутрішніх питань по духовному відомству, але й для узгодження дій зі світською владою та громадськими установами.

Стосовно соціального забезпечення отця Володимира у Миколаєві можемо лише зазначити, що він проживав у церковному будинку поблизу Різдво-Богородичного собору. Однак, і цього разу перебування на приході батюшки було недовгим: резолюцією Високопреосвященнійшого Назарія, архієпископа Херсонського і Одеського від 10 липня 1914 року священик Володимир Бабура згідно з проханням був переведений з Миколаєва у Троїцьку церкву містечка Троїцького (Сафонове) Херсонського повіту[22].

На даний час, наведена дата – остання, яка відома нам з життя священика Володимира Бабури. Навіть ці уривчасті біографічні відомості про настоятеля криворізького храму Різдва Пресвятої Богородиці обриваються з початком Першої світової війни. Як склалася подальша доля батюшки, яким чином завершилося його пастирське служіння і земне життя в буремні роки радянської влади – нам не відомо. У даній історії більше запитань, аніж відповідей, однак ми радіємо кожній можливості заповнити чергову білу пляму в нашому минулому.

На початку даної публікації недарма було згадано про покоління тих, хто працював на благо рідного краю. Як виявляється, нам вдалося встановити невеличкий ланцюжок династії криворізьких священнослужителів: диякона Якова та священиків Іоанна і Володимира Бабур. І той цінний досвід поколінь, можемо бути впевнені у цьому, сповна відобразився в особі отця Володимира, життєвих шлях якого ще до кінця не з’ясований, але який, цілком очевидно, став славним пагоном свого благочестивого кореня.

 

Божко Олексій, магістр історії,

член Православного молодіжного братства імені святителя Петра Могили, митрополита Київського і Галицького

 



[1] Адрес-календарь Николаевского градоначальства на 1915 год. – Николаев, 1914. – С. 51, 84, 90.

[2] Детальніше про життєвий шлях священика Іоанна Бабури дивіться: Божко О. «Пою Богу моему дондеже есмь»: життя і служіння настоятеля Миколаївської церкви Кривого Рогу священика Іоанна Бабури: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.svecha.dp.ua/index.php/dukhovno-prosvetitelskij-tsentr/istoricheskie-materialy/66-poyu-bogu-moemu-dondezhe-esm-zhittya-i-sluzhinnya-nastoyatelya-mikolajivskoji-tserkvi-krivogo-rogu-svyashchenika-ioanna-baburi (дата відвідування: 07.03.2013.).

[3] Божко О. «Пою Богу моему дондеже есмь»…

[4] Херсонские епархиальные ведомости (далее – ХЕВ). – 1886. – № 16. – С. 408.

[5] ХЕВ. – 1888. – № 18. – С. 278.

[6] ХЕВ. – 1886. – № 17. – С. 468.

[7] ХЕВ. – 1888. – № 18. – С. 280.

[8] Мельник О.О., Балабанов С.В. Історична енциклопедія Криворіжжя. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. – Т. І. – С. 572.

[9] ХЕВ. – 1897. – № 5. – С. 68 – 69.

[10] ХЕВ. – 1897. – № 20. – С. 610.

[11] Правила о церковно-приходских школах // Полное собрание законов Российской Империи. Собрание третье. – Том IV. 1884. – СПб., 1887. – С. 372.

[12] Миляновский Ф., свящ. Памятная книжка для духовенства Херсонской епархии. – Одесса: Типография Е. И. Фесенко, 1902. – С. 247.

[13] Распределение уроков для одноклассных церковно-приходских школ Херсонской епархии с 2-х летним курсом // ХЕВ. – 1886. – № 20. – Вкладыш 1.

[14] Миляновский Ф., свящ. Указ. сочинение. – С. 247.

[15] Детальніше про життєвий шлях священика Діодора Якубовича дивіться: Божко О. Життєвий шлях настоятеля Покровської церкви на Карнаватці протоієрея Діодора Якубовича: від ясел до Голгофи: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.svecha.dp.ua/index.php/dukhovno-prosvetitelskij-tsentr/istoricheskie-materialy/65-zhittevij-shlyakh-nastoyatelya-pokrovskoji-tserkvi-na-karnavattsi-protoiereya-diodora-yakubovicha-vid-yasel-do-golgofi (дата публікації: 03.03.2013.).

[16] Мельник О.О., Балабанов С.В. Вказ. праця. – С. 572.

[17] Памятная книжка Херсонской губернии на 1911 год. Первая часть. – Херсон: Типография Херсонского Губернского Правления, 1911. – С. 58.

[18] Памятная книжка Херсонской губернии на 1912 год. – Херсон: Типография Херсонского Губернского Правления, 1912. – С. 71

[19] Адрес-календарь Николаевского градоначальства на 1915 год… – С. 51.

[20] Там же. – С. 84.

[21] Там же. – С. 90.

[22] ХЕВ. – 1914. – № 13-14. – С. 158.

Вы здесь: Главная Духовно-просветительский центр Исторические материалы «Благочестиваго корене пречестная отрасль…»: з життя настоятеля Різдво-Богородичного храму Кривого Рогу священика Володимира Бабури